Що робити, коли дочка опинилася в складній ситуації?

У мене є мама, доросла дочка і онук, якому вже п’ять років. Дочка розлучилася одразу після пологів, адже її чоловік виявився справжнім домашнім тираном. Я відчуваю, що вона більше не хоче народжувати, проте знову намагається помиритися з колишнім партнером.

Коли моєму онуку виповнився майже рік, моя дочка раптово захворіла. Протягом трьох довгих років я жила в страху, що вона може не вижити. Її колишній чоловік постійно спілкувався з сином і ніби то допомагав, коли вона була хвора, але водночас він прикривався опікою, кажучи, що ми не даємо йому дитину.

Зараз з’явилася хоть якась надія на те, що дочка остаточно вилікується. В лікарні обласного центру лікарі прописали онукові спеціальну дієту, і саме батько возив його на процедури. Проте незабаром колишня свекруха моєї доньки вирішила скористатися ситуацією і написала заяву в органи опіки про те, що моя дочка не дотримується вказівок лікаря.

З органів опіки до нас прийшли і без особливих доказів змусили мою дочку віддати сина батькові. Лише після цього колишній хазяїн дає моїй дочці ксерокопію медичного висновка. Тепер вже третій місяць, як онук живе зі своїм батьком. Батько постійно в роз’їздах, а його мати – на роботі. Через сувору дієту дитина не відвідує дитячий садок, і, на диво, доглядає за ним якась бабуся – чи то дружина, чи то просто співмешканка. Для дитини це абсолютно чужа людина.

Дочці не лише забороняють спілкуватися з сином, навіть під час прогулянки на вулиці важко підійти до нього. Він плаче і тягнеться до мами. Нам не допомагає поліція, органи опіки на наші скарги не реагують, а в судах у дочки жоден позов не спрацював. Мені ж, як бабусі, просто нема за що найняти адвоката.

Моя дочка абсолютно не п’є, має робочу групу інвалідності. Наша душа розривається від горя і безпорадності. Дуже боляче за онука, надзвичайно важко спостерігати за цим всім. Чи може хтось порадити, як вирішити цю непросту ситуацію?