Як зрозуміти цього хлопця?

Мені 19 років. Упродовж всього життя я не мала жодних серйозних та справжніх стосунків. У підлітковому віці тебе це не дуже турбує, але коли всі твої знайомі перебувають у стосунках, а ти — ні, це починає непокоїти.

Я намагалася не впадати у відчай і зареєструвалася на сайті знайомств. Але й там все здалося мені якимось дивним.

Так, я зустрічалася з кількома хлопцями, але наші спілкування швидко затухали. Після цього я справді почала втрачати надію і планувала видалити додаток, адже не хотіла витрачати більше часу на безрезультатні пошуки.

Проте, напередодні видалення, я вирішила переглянути повідомлення. Один хлопець написав мені. Він був гарненьким, і наше спілкування відразу пішло, як по маслу.

Ми вирішили перейти на інший месенджер, я видалила сайт знайомств, сподіваючись, що нарешті все починає налагоджуватись.

Ми кілька разів гуляли разом. Мені з ним було комфортно. Ця людина суттєво відрізнялась від усіх, кого я знала раніше. Він мав чудову зовнішність, розумні думки.

Навіть після нашої першої зустрічі здавалося, що я знайшла те, чого так довго шукала.

Усе було добре, окрім того, що кілька місяців тому він розлучився з дівчиною, з якою зустрічався рік.

Попри це, ми продовжували спілкуватись, гуляли, дізнавалися одне про одного. Я відчувала себе щасливою. Вперше за довгий час я відчула прилив енергії.

В одній зі звичайних прогулянок він запитав мене: «Як ти бачиш наші подальші стосунки?» Я захвилювалася, почала наговорювати плутанину, але в цілому оцінила наші стосунки як те, що має обов’язково перерости у щось велике.

Я бачила в цьому все позитивне. А от він мені прямо сказав, що не хоче стосунків, адже між нами не було тієї іскри, але ми можемо залишатись друзями.

Я була шокована. Моя чергова мрія знову розбилася на шматки. Було боляче, але на той момент всередині ще жила надія на те, що все ще може змінитися.

Влітку ми продовжували гуляти, ходили до кафе, проводили час по місту. Зовні ми виглядали не як друзі. Іноді він намагався мене обійняти, доторкнутися до коліна, а потім навіть поцілувати.

Я не чинила опору, мені було приємно, але в голові мене мучив питання: якщо ми не зустрічаємось, чому ж відбувається все це?

Одного разу він навіть запросив мене переночувати в себе. Я досі згадую це як один з найкращих моментів у моєму житті.

Але осінь принесла зміни. Він навчається в іншому місті, тому в вересні поїхав. Я намагалася підтримувати зв’язок, писала йому, цікавилася, як справи. Але він практично не відповідав.

У вересні мої почуття почали, якось, пригасати. Я не розуміла, що відбувається між нами. Я переключилася на навчання і намагалася менше думати про нього.

В жовтні він повернувся додому. Ми знову зустрілися. І в мене знову загорілася іскра. Зустріч була дивною, але після того, як я повернулася додому, я зрозуміла: я закохана.

Я вирішила ризикнути та написати йому про свої почуття. Повідомлення вийшло довгим, але відповідь була короткою: «Я не знаю, що на це відповісти».

Це боліло. Я відчувала образу і невизначеність. Після цього я ще кілька разів намагалася йому писати, але він залишався холодним.

Перед тим, як повернутися додому, він сам написав мені. Я зраділа, але все ще була обурена.

Ми почали сваритися. Він залишався скупим на слова. Врешті-решт, він сказав, що ми можемо завершити наше спілкування.

Я не хотіла втрачати його. Мені було страшно. Я запропонувала забути про розмову і залишитися друзями. Він погодився.

Коли ми знову зустрілися, все було добре, наче нічого й не сталося. Але після зустрічі він не писав, а я також.

Врешті-решт, не отримуючи жодної новини, я зрозуміла, що можливо варто не дзвонити, оскільки це може сприйматися як нав’язливість. Але мені його не вистачає.

Я не можу зрозуміти, чому він так себе поводить? Чому, коли ми дружили, він виявляв увагу, а коли почали розходитися, вирішив продовжити спілкування?

Мені дійсно подобається цей хлопець, але я не знаю, що робити далі. Може, варто продовжувати спілкування чи залишити це все позаду, адже нічого не вийде?