З самого детства я не відчував особливої любові до подорожей. Скоріше, я уникав їх у будь-якому вигляді – тим паче, якщо йшлося про поїздки за межі рідного міста. Для більшості моїх однолітків дорога асоціювалася із відпусткою на морі, відвідуванням табору або виїздом до улюблених родичів. У моєму ж випадку це все зводилося до спеки у вагоні, пронизливих протягів, грубих провідниць і галасливих попутчиків. Коротше кажучи, вдома мені завжди було значно комфортніше, ніж у подорожах. Але усе змінилося з часом. Після закінчення університету я отримав хорошу роботу: дружній колектив, висока зарплата, жодного тиранічного начальника і перспективи швидкого кар’єрного зростання. Єдиним недолем
Продовжити читання