Я хочу поділитися своєю історією, адже інколи висловлення думок може допомогти іншим зрозуміти свої власні почуття. Мені 22 роки, а моєму молодому чоловікові — 26. Ми зустрічаємося всього три місяці, але я вже розмірковую про те, чи не варто закінчити ці стосунки. За період нашого знайомства він справив на мене враження інтелектуальної та цікавої людини, проте, на жаль, він також виявляє риси, які відштовхують мене.
Перш за все, хотіла б згадати, що, коли ми гуляли, він жодного разу не проводив мене додому. Після того, як я звернула на це увагу, він став робити це нечасто. І навіть коли ми гуляємо, вже через годину він починає скаржитися на втому і пропонує повертатися. Окрім цього, час на зустрічі у нас теж обмежений, адже як тільки він отримує запрошення від друзів, час з нами минає.
Що стосується його друзів, я майже всіх знаю, але з його друзями навіть не зустрічалася. Коли я питаю його про цю ситуацію, він відповідає, що я неправильно його розумію. Щодо зустрічей у кафе або ресторанах, то ми завжди ділимо рахунок навпіл, хоча він, як хлопець, заробляє значно більше. Мені також бракує романтики у стосунках, адже він жодного разу не подарував мені навіть квітки. І, дивно, хоча він усвідомлює цю ситуацію, змінюватися не має наміру.
Також помітила, що якщо я не напишу перша, то він не пише мені. Потім наводить свої причини, чому так сталося. Спочатку я думала, що вдалося надто багато вимагати, проте з часом починаю розуміти, що кожен заслуговує на увагу та підтримку. Наразі я все частіше відчуваю, що хотіла б залишитися наодинці, замість того, щоб бути у відносинах, які приносять більше розчарування, ніж радості.
