Я опинилася в складній ситуації, яка хоч і може здаватися банальною, проте для мене є важливою. Усі ці роки, що ми разом, я намагалася залишити чоловіка, проте совість і внутрішні переживання не дозволяли мені цього зробити.
Спочатку ми зустрілися і закохалися один в одного. Через короткий час я переїхала до нього, а через пів року дізналася, що чекаю на дитину. Процес підготовки до батьківства був для нас відносно нетривіальним: ми тихо одружилися і стали готуватися до появи малюка. Часом все здавалося ідеальним, але в один момент його життя почало руйнуватися: він втратив роботу від свого бізнесу, заборгував чимало, а потім почали з’являтися дивні друзі. Він запізнювався додому, а з часом і зовсім перестав ночувати. Навіть став зникати на тижні, підійшовши до краю межі розумного, і знаходив тисячі причин, чому все так сталося.
Через кілька місяців я дізналася, що він вживає наркотики. В той час, коли я була в лікарні з новонародженим, він продав все моє золото, техніку та навіть дитячі гроші. Мене переповнювало почуття сорому — я не могла зізнатися своїм батькам, тому мовчала і терпіло все. Після трьох років шлюбу ми вже двічі розлучалися на грунті його наркотичної залежності, але знову знаходили шлях один до одного, коли він знаходив роботу і намагався позбутися цієї звички. Я навіть змушувала його проходити тести, хоча й переслідували мій внутрішній страх.
І тут вийшло так, що наш зв’язок, здавалося б, налагодився, і навіть наше інтимне життя стало кращим, ніж до вагітності, та раптом я стала помічати, що він почав знову зловживати алкоголем. Спочатку в малих кількостях, та згодом це стало перевищувати усі межі та навіть привести до втрати ще однієї роботи. Усе це супроводжувалося давніми друзями із сумнівною репутацією.
Я зрозуміла, що більше нічого не відчуваю до людини, і зрештою, не готова терпіти його поведінку заради дитини. Я відчувала, як деградувала сама: набрала вагу та почала дозволяти собі алкоголь. Навіть влаштовуватися на роботу не могла, оскільки він не мав змоги піклуватися про нашу малюка, коли йому два роки.
Нарешті я поставила собі термін — піти після Нового року 2019 року, але тут чекав новий сюрприз: чоловікові пред’явили серйозні обвинувачення, і його відправили у СІЗО. Я не могла повірити — сумувала за ним, отримувала слізні листи. Сьогодні я ненавиджу його, а завтра готова зробити все можливе, щоб допомогти. Але наскільки це правильно? Я маю бути на його боці, а він ніколи не довіряв мені. Чи можу я, насправді, допомогти йому?
Я сильно переживаю за нашого сина, який часто запитує про батька. Мої почуття коливаються між відчуттям жорстокості та жертвуванням. Чому я все ще залишаюся з ним? Я ж молода, розумна жінка з двома вищими освіти, і багато в чому потребую допомоги і підтримки. Як потрапила в цю пастку? Напевно, мені лише хотілося поговорити, знайти когось, хто зрозумів би мою ситуацію.
Ця історія вражає своєю глибиною та емоційністю! Важко уявити, з якими переживаннями доводиться зіткаватися авторці. Проте, я вірю, що зрештою вона знайде силу вирватися з цього замкнутого кола. Підтримка та розуміння завжди знайдеться!