Шість років тому я вийшла заміж за чоловіка, з яким була впевнена, що у нас взаємна велика любов. Разом ми починали з нуля, ні з чим не маючи за душею, окрім віри одне в одного. Разом будували бізнес, вирішували побутові питання і відпочивали разом.
Рік тому, коли ми вже впевнено стояли на ногах — з нерухомістю, автомобілем та добрим рівнем доходу — вирішили планувати дитину. Це було наше спільне рішення. Упродовж всієї вагітності я продовжувала працювати, а він, в свою чергу, майже не відходив від мене.
Після важких пологів, я провела два дні в реанімації. Коли мене перевели в палату під крапельниці, чоловік активно доглядав за нашою донькою. Я була у захваті від його турботи і любові. Прагнула швидше відновитися, щоб допомагати йому у догляді за дитиною. Коли ми повернулися додому, не отримала від нього навіть букета квітів, хоча розуміла, що він був зайнятий справами. Через два тижні святкували річницю весілля, та знову не було ні квітів, ні поздоровлень. Я вирішила організувати романтичну вечерю, але він запросив туди друзів і родичів. Я знову змовчала.
Невдовзі він став зовсім неначе зміна — цілодобово на роботі, з ранку до вечора. Коли я зверталася за допомогою в догляді за дитиною, відчувала агресію з його боку, та це завжди закінчувалося скандалом і моїми сльозами. Попросила в нього посидіти з донькою всього два години на вихідних, аби мати можливість відвідати салон і привести себе до ладу. Відповідь була криком про те, що я не здатна на ніч, і що він є героєм. Він проговорив, як я повинна дякувати йому за те, що живу з ним.
Спостерігаючи за всім цим, я чомусь почала думати, чому ніхто не намагається знайти до мене підхід, чому це маю робити тільки я? Весь час я намагалась заспокоювати маленьку доньку, сама витираючи сльози, поки він спав. Я готувала їсти й прибирала одну рукою, а інша тримала дитину на руках. І дяки за це я не отримувала, зате константно чула, що мала б шанувати його.
В один із днів мені потрібно було запустити рекламний проект для бізнесу, але я не змогла. Чула знову, що я нікчемна, а він геніальний, і воно скінчилось черговим скандалом. Коли я чула його слова, наповнені негативом, я почала думати про можливу зраду: адже інтимна близькість зникла, починаючи з моменту вагітності, за його ініціативи. Я не стала ані товстою, ані непривабливою. У нашій відносині більше негативу і агресії, ніж ніжності та підтримки зі його боку.
Усі питання щодо виховання дитини були обговорені ще до вагітності, але він не виконує жодних обіцянок. Я не знаю, як бути в цій ситуації. Може, я й справді люблю його, але чим далі, тим менше впевненості в цьому. Нещодавно я уявляла своє життя без нього, але тепер, після всього, що трапилось, мені зовсім не хочеться його бачити. Я просто хочу захистити свою дитину від цього досвіду та, якщо можливо, сховатися від його негативу. Як я могла опинитися в цій ситуації? Що я зробила не так?
Ця історія просто шокуюча! Який жахливо складний період ти проходиш. Куди зникла та любов, з якою ви починали? Сподіваюсь, що ти знайдеш шлях до щастя та підтримки. Ти заслуговуєш на повагу і турботу!
Це просто нестерпно! Як можна бути таким егоїстом у відносинах? Ти практично одна справляєшся з усім, а він тільки про себе думає! Чому жоден з вас не може поговорити відверто? Ваше життя – не лише бізнес!
Це просто жахливо! Як можна так зневажати партнера, який переживає важкі часи? Його байдужість просто вражає! Ти заслуговуєш на підтримку, а не на критику і образи. Шкода, що твоя любов перетворилася на такий кошмар!