Після закінчення навчання я отримала добре оплачувану роботу. Колектив, який мене зустрів, виявився дуже привітним, і з часом я швидко знайшла спільну мову з усіма.
Проте вже з перших днів мене вразила одна незвичайна співробітниця, котра працювала в цій компанії багато років. Вона була одягнена в робочу уніформу та в’язану шапочку, носити які, як і будь-які інші незвичайні аксесуари, тут заборонялося. Це ще більше дивувало мене.
Я помітила, що навіть керівництво ставилось до цієї жінки з величезною повагою, прощаючи її витівки. Мені, звичайно, не хотілося з нею конфліктувати, але й не хотілося ставати на коліна в її присутності. Я намагалася зберігати нейтральність стосовно неї, а з іншими співробітниками, підкреслюю, у нас склалися дружні відносини.
А далі почалися проблеми. Ця дивна жінка, побачивши, що я не ставлюся до неї так, як решта колективу, почала придиратися до мене. І справа була не в професійних обов’язках – наші робочі функції не перепліталися. Складалося враження, що вона просто шукала привід для негативного спілкування.
Вона то псувала мені настрій, то робила коментарі щодо моєї зачіски та вигляду, незважаючи на те, що я регулярно відвідувала салон краси. Потім почала знущатися наді мною при всіх, без причини. Я навіть не могла нормально обідати через її дії.
Смута була в тому, що всі ті колеги, з якими я спочатку товаришувала, підтримували цю жінку. Невдовзі робота стала для мене нестерпною.
Минуло багато років, а я досі не можу зрозуміти, чим могла образити ту жінку. Я ніколи не вела плітки про неї чи когось іншого, але й благоговіння також не хотіла демонструвати.
Чи справді лише через це варто було знищувати людину і забирати її енергію? Я поверталася додому після змін просто виснаженою, а не від роботи, а саме від неї.