Я вирішила поділитися своєю історією, оскільки вже давно не можу тримати це в собі, і поділитися з кимось у мене немає можливості. Мені 19 років, я навчаюся в одному з найкращих університетів великого міста, досягла успіхів у навчанні, активно залучена в громадську діяльність і працюю. Взагалі, моє професійне життя складається досить вдало. Але все це стало можливим лише завдяки моїм бабусі та дідусеві, які опікуються мною, надають підтримку і любов. Я переїхала до них у 11 класі, і вже два роки після закінчення навчального року повертаюся додому саме до них.
Проте я хочу більше розповісти про свою маму та її нову родину. Мій батько помер, коли мені було 12 років. На той момент батьки вже розлучилися. Через кілька років мама знову вийшла заміж, і в нашій сім’ї з’явилася молодша сестричка. Мій вітчим часто зникати з дому, мати вийшла на роботу, а вся відповідальність за виховання малечі лягла на мене. Я взяла на себе цю роль і виховала сестру. Щиро кажучи, я не уявляла, що можна так сильно любити когось. Вона для мене все!
На жаль, мій вітчим ніколи не любив мене, і я відчувала цю взаємну неприязнь. Одного разу він сильно побив мене. Я готувалася до шкільного свята, де мала бути ведучою, і прийшла на захід вся в синцях. У той момент я відчувала себе дуже самотньою. Єдині, кому я змогла відкритись, це двоє моїх однокласників; мені була потрібна підтримка. Згодом я зібрала речі і переїхала до бабусі, проте продовжувала піклуватись про свою сестричку Варю.
Я щиро люблю свою маму, у нас дуже близькі стосунки. Однак, іноді вона вживає алкоголь, і під його дією стає зовсім інша особа. Це призводить до того, що вона може забувати про Варю, якій зараз 8 років. Кожного разу, коли я повертаюся, намагаюся проводити з нею багато часу, купую їй подарунки.
Уявіть собі ситуацію: я телефоную мамі, аби дізнатися, як справи, а її немає вдома. Моя сестра каже, що мама в гостях, напевно знову випила, а мій вітчим сидить на кухні з друзями. Я чую у голосі Варі, як вона намагається стримати сльози, і в мене просто обривається серце. Я люблю її до глибини душі, думки про те, що з нею може статися щось погане, безумовно, зводять мене з розуму.
І ось зараз я опинилася на межі. Мені дуже потрібна порада. Я прощала їй багато, і, напевно, знову зможу пробачити, адже я люблю маму, але, може, з цим варто покінчити? Я вже доросла, за законом маю право позбавити маму батьківських прав, тоді Варю передадуть мені, бо формально у неї немає батька, її прізвище теж наше, не його. Я не хочу цього, але мій вітчим – страшна людина, і він навряд чи просто так віддасть її. Однак я впевнена, що зможу впоратися з усім: навчати, працювати і виховувати сестру. Будь ласка, підкажіть, що мені робити. Я дякую всім за допомогу вже заздалегідь.