Не кожен у своєму житті має можливість пережити справжні почуття. Для мене це стало реальністю, коли я закохалася з першого погляду. Це була любов, яка прийшла несподівано, накрила, наче величезна хвиля, і я не могла пояснити, чому так сталося. Мій об’єкт обожнювання не мав ніяких особливих рис, які робили б його гідним, але я закохалася в його симпатичність, хоча і визнавала багато недоліків.
Ця любов здавалася чистою, щирою та сильною. Проте вона виявилася не взаємною, і, на жаль, стала в нагоді тільки йому. Згодом я зрозуміла, що використання моїх почуттів стало для нього чимось звичним. Я була дівчиною, яка віддавалася йому без вагань, робила багато жертв, завжди вибачалася, навіть коли він провинився. Але його інтереси були в інших місцях.
З часом ненависть до нього з’явилася і в мені. Відчуття було ніби я знаходжусь у тумані, спостерігаючи за тим, як свою чисту любов він перетворює на щось приземлене. Я була для нього чимось зручним, а врешті-решт лишилася без нічого. Мені стало шкода себе, я не могла, та й досі не можу знайти відповідь на запитання: навіщо мені була така любов? І чому я її пробачала, коли наочно бачила причини, які наводили на відразу?
Кожен раз, коли я згадую ці моменти, мені стає все гірше. Це зациклення — спочатку від любові, тепер від ненависті — не дає мені спокою. Я перепробувала багато шляхів, намагалася переключитися на роботу, нові знайомства, але це не давало результатів. Я втрачаю час, вже понад два роки минуло після тих чотирьох, а з ними й документована історія. На порозі 27 років, я відчуваю, що життя попереду, але чи не пройшла я половину вже? Як жити з таким «скелетом у шкафу»? Мені потрібен ваш порада.
