Мама не розуміє, що я ще дитина

Мені 15 років, і в мене є молодша сестра, якій я завжди намагаюся допомогти. Зараз я навчаюся в іншому місті, і щотижня повертаюся додому на вихідні. Чесно кажучи, часто не хочу цього робити, адже знаю, що знову будуть конфлікти.

Я навчаюся не рідною для мене мовою, тому важко отримую оцінки 3-4. Мама незадоволена і сердиться на мене. Коли я приїжджаю, майже завжди впевнена, що отримаю зауваження. Цього тижня це підтвердилося. В п’ятницю у мами була операція, а я приїхала в той же день. Вона вже була вдома, я одразу підійшла, обняла її і запитала, як вона почувається. Відповідь була короткою: «болить, відстань». Я вирішила, що не варто нав’язливим, адже після операції всі можуть почуватися не дуже.

Сьогодні зранку вирішила порадувати усіх, спекла торт. Робила все, як зазвичай, але крем чомусь розпливався. На кухню постійно заглядали всі: сестра кричала, мовляв, дай я зроблю, мама обов’язково прийде, скаже, що все не так, а тато запропонує допомогу. Всі заважали, і моє натхнення зникло, я пішла в кімнату. Мама прийшла, пом’якшила ситуацію, але потім миттєво сказала: «піди, погладь одяг». Я виконала прохання, але потім мама почала знову: «зроби мені масаж, заплети, принеси те, принеси се». Я вирішила, що, напевно, цього вже забагато.

Займалася з репетитором, настрій піднявся, я розслабилась і зосередилася на своїх справах. І тут мама приходить і каже, щоб я навчила сестру вірш. Сиділи, учились два години, а сестра все ж не може запам’ятати, хоч я вже все вивчила. Я ж ще дитина, починаю дратуватися й кажу сестрі: «ти не думаєш, спеціально дратуєш мене?». Підвищую голос, і тут мама прибігає, починає кричати на мене: «перестань критикувати дитину, я ніколи не кричу на неї, коли вчу! Чому ти така погана, приїжджаєш раз на тиждень і думаєш тільки про себе!».

Я не витримала і відповіла: «мама, але ти ж сама кричиш, коли займаєшся з нею». Вона мені: «не переч мені, я тобі не дозволяла». Ця розмова супроводжувалась образами. Я ще до того вдарила дверима, коли все дістало, і мама мені заявила: «ти будеш платити мені по 5 євро щомісяця, і мені все одно, де ти їх візьмеш. Все в домі ламаєш». Я запитала: «чому це я маю платити, якщо ти вдвічі більше ламаєш вдома?». Знову крики та образи. Я не витримала й у сльозах сказала їй неприємні слова. Вона розплакалася, сказавши, що я невдячна й пішла.

Сестра відмовилась далі учити вірш, і я пішла в кімнату. Через декілька хвилин мама знову прийшла, почала говорити, яка я погана, що вона любить свою матір, а я її ненавиджу. Я відповіла, що вона показує свою любов лише тоді, коли їй щось потрібно, а коли я помиляюся, одразу заявляє, що ненавидить. Сказала, що краще б я не приїжджала з гуртожитка. Вона відповіла, що як тільки мені виповниться 16, вигонить з дому, і їй не важливо, де я буду жити, навіть під забором! Також сказала, що я вже доросла, і сама розберусь. Я ж заперечила, що я ще дитина і не повинна бути досконалою. Я не можу контролювати себе на сто відсотків. Вона мені відповіла, що раз я смію її посилати, значить, я доросла, і мушу завжди допомагати їй та сестрі, а також зауважила, що я не дитина, а «скотина», яку слід було б більше бити в дитинстві.

Усе моє життя, з моменту народження сестри, мама змушувала мене відчувати себе дорослою. Я все розумію, але так більше не можу. Я їх люблю, але терпіти таку ситуацію не можу. Вони не слухають і не чують мене. Відчуття, що мене просто ненавидять і використовують. Я не хочу більше повертатися додому, не можу так жити. Я втомилася. Мама не розуміє, що я все ще дитина, вона не повинна так зі мною поводитися.