Ця історія про мою любов до чоловіка, який старший за мене на 22 роки, почалася чотири роки тому. Мені 26, а йому 48. Ми познайомилися, коли він був у шлюбі, але живе окремо від дружини. У них є спільна донька, якій зараз 10 років. Мене дуже тішить, що з дитиною у нас склалися прекрасні стосунки; інколи мені здається, що вона приїжджає на вихідні не до тата, а, радше, до мене в гості. Я відчуваю, як вона тягнеться до мене.
Він також має сина мого віку, і в нас з ним все добре. Але я часто думаю, що хочу мати власну дитину. Я прекрасно усвідомлюю, з якими труднощами пов’язана наша ситуація. Оскільки його донька після народження була недоношеною і має деякі невеликі відхилення, вся увага зосереджена на ній. Я розумію, що мені потрібно зробити певні висновки, поки не стало пізно, але як це зробити? Я настільки прив’язалася до цієї людини, ніби вона вже стала мені рідною, проте іноді відчуваю, що він занадто далекий. Зараз у мене немає сили залишити все це позаду, однак жити в такій напрузі стає важко.
Можливо, у когось була схожа ситуація? Як ви справлялися з такою перевантаженням? Я буду вдячна за будь-які поради.