Я учень дев’ятого класу, і, як багато підлітків, часто беру участь у різноманітних змаганнях, що приносить мені справжнє задоволення.
Одного разу, приходячи до школи, настрій був чудовий, і ми з друзями займалися чим тільки могли під час перерв. У якийсь момент я позичив у однокласниці звичайну чорну резинку. Повернувшись додому, я запитав у неї, чи потрібно їй те, що я взяв. Вона відповіла стверджувально, і наша розмова розпочалася. Все йшло добре, і незабаром я набрався сміливості визнати, що вона мені подобається. Через тиждень чи два я отримав у відповідь те ж почуття.
Ми почали зустрічатись, проводити час разом. Саме з нею я і отримав свій перший поцілунок. Я пам’ятаю той момент: ми були наодинці, вона лежала на мені, і я з ніжністю прибрав її волосся з обличчя. Тоді я тихо запитав, чи можу її поцілувати. Вона кивнула, і я поцілував її у щоку. Словами не описати, як я відчував себе тоді, на мене накотило хвилювання. Через кілька хвилин я повторив цей вчинок, а потім наважився на поцілунок у губи.
Протягом того ж дня я зізнався їй, що закоханий. Але наші стосунки стали ускладнені, адже вона була відмінницею з строгими батьками, у неї був розписаний кожен день, вона мало гуляла в дитинстві, а весь час уваги забирали її старший брат. Я дізнався про неї не так багато, але ці факти залишились у пам’яті. Вона обожнює шоколадне морозиво, п’є каву і, попри алергію на горіхи, любить їх, хоча часто хворіє. Вона відкрила для мене реалістичну сторону життя, тоді як я показав їй свій позитивний світ.
З часом вона теж зізналася мені у своїх почуттях, проте стрімко почала рідше відповідати на повідомлення, стверджуючи, що зайнята, і запропонувала розійтися на деякий час. Я не хотів підтримувати її думку про розставання, але не зміг їй відмовити. Я продовжував писати, намагаючись повернути нашу зв’язок. Після деяких зусиль мені вдалося переконати її зустрітися, і ми змогли все владнати. Вона вибачалася, зізнавалася, що була не права, я теж визнав деякі свої помилки. Але це тривало недовго — через короткий час ситуація повторилася, і переконати її залишитися вже не вийшло. Вона сказала, що в нашій історії більше немає сенсу. Коли ж через місяць я знову спробував поговорити з нею про спілкування, вона відповіла, що не бачить в цьому користі.
Так буває, на жаль.