В історії кожного з нас бувають моменти, які викликають неприязнь і зайву емоційність. Так, я опинилася в ситуації, коли чоловік моєї родички запропонував стати хрещеним батьком для їхньої дитини, і це викликало у мене справжній шквал почуттів. Мій чоловік має двоюрідного брата, і у нього є дружина, яка радісно заявила, що хотіла б, щоб саме мій чоловік став хрещеним батьком її донечки. Що ж, для мене це був досить несподіваний поворот подій.
Мене почали охоплювати ревнощі, які, здавалося б, були мені абсолютно незнайомі раніше. Я була засмучена, адже відчувала, що у цієї жінки вже виникло певне бажання до тісного спілкування з моїм чоловіком, незважаючи на те, що вони спілкувались лише один раз – на похоронах його батька. Звісно, мені тоді не було можливості бути з ними – я залишилася вдома з нашою маленькою донечкою, якій на той момент виповнилося лише два місяці.
Далі стало ще цікавіше. Дружина брата мого чоловіка відразу додала його у друзі в соцмережах, почала запитувати про плани, чи поїде він на дев’ятий день після похорону, чи приїде в сорокові дні. Це все викликало у мене неабияке хвилювання. Я серйозно задумалася, чи варто було б влаштувати їй скандал і сказати: «Спочатку окрести свою дитину, а потім думай про спілкування з моїм чоловіком». Але, на щастя чи на жаль, я вирішила стриматися, щоб не потрапити в незручну ситуацію.
Сама ж ситуація з хрещенням не викликала у мого чоловіка особливого ентузіазму, але раптом він загорівся цим бажанням. Я була в розгубленості і, мабуть, трохи розгніваною, адже ці емоції раніше мені були незнайомі. За чотири роки ми з ним ніколи не стикалися з проблемою ревнощів, але після народження доньки все змінилося, і я стала занадто чуттєво реагувати на все, що відбувається.
Не можу не згадати й про те, як мені неприємно, що він знову планує їхати на сорок днів, цього разу без нас. Всі ці поїздки збігаються з важливими подіями для нашої дитини, коли потрібно йти до педіатра чи щеплення робити. Іноді донечка дуже вередує, переживаючи ці процедури, і я не завжди можу впоратися з усім сама, коли вона плаче чи капризує.
Я не знаю, чи усвідомлюю, наскільки важливе це хрещення. Пам’ятаючи, як я росла без батьків: я втратила батька в дитинстві, а мати померла, коли мені було тринадцять. Його батько також страждав від алкоголізму, що наклало свій відбиток на нашу сім’ю. Я, можливо, виглядаю суворо до людей з подібними проблемами, хоча розумію, які це страшні обставини. Але постійно прокидаюся з відчуттям провини…
У нашій історії так багато питань без відповідей, але, я сподіваюся, зможу знайти свої рішення і все ж полюбити все, що нас оточує.