Мені 19 років, і в моєму житті жодного разу не було хлопця. Я ніколи не починала закохуватись, не відчувала симпатії до когось. Багато хлопців кажуть, що я симпатична, і деякі навіть пропонують зустрічі, але я не можу відкритися для відносин.
У моїй біографії є гіркий момент, після якого я переживала довгу депресію, і це стало причиною мого внутрішнього замкненості. Спілкування з людьми стало для мене справжнім випробуванням. Якщо хлопець приділяє мені увагу, у мене виникає бажання провалитися під землю, забитися в куток, аби мене ніхто не трогав. Раніше я була зовсім іншою: веселою та товариською, але тепер я змінилась настільки, що й не впізнаю себе.
Друзів у мене немає, я майже не виходжу на вулицю, лише від навчання додому та назад – і це все, що я встигла зробити за цілий день. Мені і так важко, а крім цього, мене мучать сни, які ще більше принижують мою душу. У цих снах я маю значення для когось, не просто порожнє місце. Це такі сни, у яких мене люблять, і я також відчуваю любов. Вони настільки приємні, що навіть не хочеться, аби вони закінчувалися, але рано-вранці, прокидаючись, я відчуваю себе жахливо, наче мене вичавили, як лимон. Мені страшно залишитись на самоті, але я й далі уникаю спілкування з людьми.