Я, втомлена мама трьох дітей, живу в Москві. Раніше я вела активний спосіб життя і з першого курсу університету отримувала додатковий дохід, водячи екскурсії. Саме так я і познайомилась зі своїм чоловіком. Разом ми захопилися походами і активним відпочинком, мандруючи по різних країнах.
Після весілля я продовжувала водити екскурсії влітку, а після закінчення університету влаштувалася на хорошу роботу. Ми звикли жити для себе, насолоджуючись свободою і різноманітними подорожами. Так пролетіло десять років, і про дітей ми навіть не замислювались – обоє були задоволені своїм способом життя. Але оскільки ми з чоловіком єдині діти в сім’ї, наші батьки постійно натискували на нас, запитуючи про внуків.
Коли я завагітніла вперше, намагалася зберегти свій звичний ритм. З двомісячним віком моєї дочки я найняла няню, чим дуже розчарувала свекруху, яка була впевнена, що дитині потрібна саме матір, а не чужа жінка. Коли сталася друга вагітність, ми вирішили залишити дитину. Наша друга донька з’явилася на світ, але мій чоловік дуже хотів сина та повторював, що троє дітей – це зовсім не проблема. На той час моє здоров’я і фізична форма були на високому рівні, проте після третьої вагітності я відчуваю справжнє виснаження і моральний упадок.
Діти з нянею, а я працюю. Усі обов’язки по вихованню дітей падають на мене у вихідні та вечорами, адже мій чоловік працює з семи ранку до восьмої вечора і має лише один вихідний. З кожним днем я все більше сумніваюся, скільки ще можу витримувати таку напругу. Мені дуже шкода, що поступилась бажанням своїх батьків і чоловіка і погодилася на народження дітей. Сумую за своїм безтурботним минулим, коли життя здавалося простим і легким.
