У шлюбі ми вже п’ять років, і на початку нашого спільного життя все було ідеально. Ми подорожували, дотримувалися здорового способу життя та насолоджувалися життям разом. Але з часом ситуація змінилася кардинально.
Усе почалося, коли мій чоловік знову почав курити. Хоча він і забирався курити ще на початку наших відносин, я поставила чітке умова: або він кидає куріння, або наші стосунки не матимуть продовження. Я терпіти не можу курців, адже цей неприємний запах присутній на його одязі, волоссі та навіть у роті. Це просто жахливо!
Він погодився кинути, але всього через два роки після весілля знову взявся за сигарети. Нічого не допомагало: ні наші розмови, ні прохання, ні навіть загрози. Навіть той факт, що ми планували завести дитину і що куріння негативно вплине на це, не зупинив його. Він неодноразово обіцяв, що кидає, але всі ці обіцянки виявилися пустими. Він курить що годину, його одяг та сам він пропахли сигаретами.
Найгірше те, що він постійно кашляє. Цей кашель триває вже протягом кількох років, і це справді мене дратує. Він знищує своє здоров’я, та, схоже, не хоче навіть спробувати обмежити себе, принаймні, трохи. У нас почалися сварки, і він обіцяє зробити різні речі: допомогти мені, відвезти до лікаря, але зрештою завжди відволікається на щось інше, що здається йому важливішим. Я часто їду сама на автобусах по всьому місту, хоча він міг би підвезти мене.
Звісно, я ображаюсь на це, закриваюсь у кімнаті та не хочу спілкуватися. Він же, замість вибачень, випиває. А потім всю ніч я чую, як йому погано. Що він очікує? Що я його пожалію? Це огидно. Я не вживаю алкоголь і вважаю такі дії проявом слабкості з його боку. Він навіть знаходить причину звинувачувати мене у всьому. Що робитиме, коли в нас з’явиться дитина? Чи знову я куватиму по автобусах до лікаря, поки тато зайнятий чимось нудним для нього?
Як можна його переконати перестати себе знищувати? Як показати йому, що він не правий? Що обіцяти і не виконувати — це не по-чоловічому? Я відчуваю, що морально я значно сильніша за нього. Поки я їхала до лікаря, він дзвонив і кричав мені, що я насолоджуюсь його стражданнями. А як же я? По-моєму, я є постраждалою в цій ситуації. Я не опускалась до криків, адже на моєму місці він би так вчинив.
Мені це просто огидно. І якщо б це була одинична ситуація, можливо, я б змирилась.